Блог Сальницької сільської бібліотеки: Історія Гнатівки

Хай Гнатівка цвіте на струнах золотих,

Нехай в село вертаються лелеки,

Брунькується життя у душах молодих

Й дороги йдуть в село з країв далеки(М.Дорош)

Історія села Гнатівка

За адмін.поділом ХVІст. – Летичівський повіт;

За адмін.поділом ХІХст. – Літинський повіт;

За адмін.поділом ХХ ст. – Хмільницький район.
На 1.01.1869р. :

Подільська губернія

Літинський повіт

2 мирова дільниця

Бичівська волость

с. Гнатівка.

(Бичева, Цимбалівка, Яблунівка, Березівка, Гнатівка, Мазепинці, Мар'янівка, Северинівка).

В 1150р.в Іпатіївському літописі вперше згадується про Болохівську землю – давньоруську область, що лежала у верхів’ях Південного Бугу, Случі і Тетерева, куди належить нинішня територія Хмільницького району і, зокрема, село Гнатівка. В 1199 р. Поділля входило до Галицько-Волинського князівства. В 1241 р. Данило Галицький зруйнував Болохівську землю. «Городи їх дав огневи, греблі і укріплення розкопав, взявши багато невільників». В 1254-55рр. Данило Романович з сином Левом і братом Васильком знову підкорили Болохівську землю (нашу територію). В 1259р. Поділля відвоювали татари в Данила Галицького, створено Подільський улус. Влітку 1362р. об’єднане литовсько-руське військо на чолі з князем Ольгердом (Альгірдасом) розгромило монголо-татарських загарбників на Синій воді (Сниводі) та підкорило нашу землю великому князівству Литовському.

Село розташоване на віддалі 33 км.від м. Хмільника. Поселення відоме з ХVІІІ століття. За однією з версій назва походить від прізвища власника, російського поміщика Ігнатьєва. Останній нібито придбав маєток у родини володарів Сальницького староства графа Іраклія Івановича Моркова. За іншою версією назва походить від прізвища Миколи Павловича Ігнатьєва – російського державного діяча і дипломата, людини досить цікавої долі. Він мав своє володіння у с. Круподеринці Погребищенського р-ну. Роки його життя і діяльності – 1832-1908. Похоронений у церкві – пам’ятці архітектури на Погребищенщині. Однак ця версія малоймовірна. Дехто з краєзнавців висловлює думку, що назва може походити від імені Ігнатія Собещанського. Проте є й інша реальніша версія. Дане село було власністю Київського генерал-губернатора, який мав чимало земельних угідь на Поділлі. Граф Ігнатьєв(1842-1906) був спочатку (1855 -- 1889) Іркутським, а потім (1889 – 1897) Київським генерал-губернатором. У 1906 р. став членом Державної Ради. Був у 1906 році вбитий есером у м. Твері. Саме він придбав у свій час дане поселення у згаданого власника І.І.Моркова. У назві суфікс присвійності –ів (к) прямо вказує на власника поселення.

У ХХ ст. село дещо змінило свою назву на Гнатівку.

В 1861р. було проголошено царський маніфест про скасування кріпосного права та місцевих положень про земельний устрій поміщицьких земель. Орендна плата була великою, а за роботу по найму багатії платили по 10 копійок за день і по 5 копійок підліткам.

В 1865р. було відкрито церковно-парафіяльну школу в с.Гнатівка, що розміщувалася в звичайній хаті.
У 1893р. в Гнатівці нараховувалось 114 дворів, 699 жителів.
Перша світова війна 1914-1918 року принесла Гнатівці, як і навколишнім селам, багато страждань, були мобілізовані всі чоловіки віком до 50 років.

Перші відомості про повалення царизму принесли в село солдати, які поверталися з першої світової війни.

Більшовики на середину січня 1918р. захопили владу на всій Правобережній Україні, в тому числі й у нас. Радянська влада проводила жорстку фінансову та промислову політику і все підпорядковувала Росії. Для подолання фінансової кризи запроваджувалися контрибуції, реквізиції, конфіскації, об’єктами яких були не тільки заможні селяни, а й більшість населення. Здійснювали ці акції як місцеві ради й ревкоми, так і різноманітні військові команди, що заполонили наш район і діяли за принципом «грабуй награбоване».

Наприкінці лютого 1918р. в наш край увійшли австро-німецькі військові формування. Поверталися старі власники, забирали в селян землі, накладали нові повинності і побори.

В листопаді німецькі війська залишили Хмільниччину. Владу захопила Петлюрівська Директорія. У лютому 1919р. Радянську владу було відновлено. У березні 1-ша червона українська дивізія Миколи Щорса перебувала у Хмільнику.

Становище у нашому краї було складним і непередбачливим. На початку 1920р. край зайняли частини ЗУНРівської армії галичан. 29 лютого Червона Армія знову захопила владу на Хмільниччині. А вже в квітні 1920р. білополяки оволоділи нашою землею. У червні того ж року 8-а дивізія червоних козаків вигнала польських легіонерів. Та білополяки не заспокоїлись, підтримані Антантою, зміцнивши свої формування, вони 18 жовтня знову захопили нашу територію. Потім край захопили петлюрівські загони. Аж в середині листопада 1920р. червоні дивізії Г.Котовського знову принесли радянську владу на нашу землю.
На час визвольних змагань припадає також боротьба різних збройних формувань на терені нашого краю. Про ті складні часи свідчить документ часів боротьби Волинця Ананія Гавриловича, організатора повстанського руху на Поділлі в 1918-1920рр., члена партії соціалістів-революціонерів 1917р. та Української народної партії 1922-1927рр., родом з Гайсинського району, телеграма осавула Янковського від 22 травня 1919р.:

«По наказу отамана Волинця пропоную Салиській управі, представникам села Гнатівки і Мазепинець взяти весь хліб на учот в економії Одая і зараз приступити до молотьби. Весь хліб продати по дешевим цінам біднішому населенню. Охрана Салиська залишається на місці вкупі з охраною, яка прибуде з Хмільника. Ніяких інструкторів не визнавати».

Суд, що проходив у Вінниці над А.Волинцем у лютому 1941р. засудив борця за справедливість до розстрілу. На суді Повстанець заявив: «Я знаю що я вмру сьогодні. Але пам'ятайте також, що всі ви, починаючи від Сталіна, обов'язково виздихаєте завтра!». Страчено отамана в травні 1941р.

Голод 20-х років вдалося пережити без особливих втрат, нестатки були, однак народ якось виживав, більше того – допомагали іншим.

В лютому 1922р. в Гнатівці та інших селах було оголошено тиждень збору продуктів для голодуючих Поволжя. Село майже щоденно відправляло за наказом зверху допомогу голодуючим Поволжя.

Впродовж 1922-1923рр. мешканцям села, які не мали власних господарств, наділялися біля поселень ділянки землі для забудови. На місці левад масово почали зводитись нові помешкання.

Земля була общинна, панувала трипільна система господарювання. Урожайність була невисока – жито на Уланівщині дало в середньому по 60 пудів з десятини, пшениця – 50 пудів, ячмінь, овес, гречка, просо – 30—40 пудів, картопля – 400. Селяни тримали худобу простих порід, поголів’я було дуже зменшене, особливо коней.

7 березня 1923р. Хмільник та Уланів стають районними центрами Вінницької області. Гнатівка відноситься до Уланівського району. 3 червня 1925р. було ліквідовано губернії, встановлено поділ України на округи, а округа на райони. Уланівський район з Вінницької округи перейшов до Бердичівської.

Із введенням з грудня 1932р. внутрішніх паспортів селянину нікуди було діватися, він, немов кріпак, змушений був вступати в новостворений колгосп «Нове життя».

Страшний голод, штучно створений сталінською владою для придушення селян, що виступали проти колективізації, зачепив своїм чорним крилом і Гнатівку. Хоча зерна в 1932р. було мало для населення, Сталін збільшив планку хлібозаготівель ще на 44%. А Україну вже косила голодна смерть, та наказ вождя виконували старанно.

В пам'яті односельчан – трагічні роки голодомору

Свідчення Слободянюк Агафії Семенівни (1921-2011) с. Гнатівка: «В тітки Федори нас було четверо: двоє своїх дітей і двоє нас – племінників – я і Наталка. Тітка на полі викопала яму і сховала там картоплю і все одно прийшли з Сальниці активісти, знайшли й забрали, як і закопані в коморі крупи й овочі з городу. Цілою бандою ходили: голова Сальницької сільської ради Гітлернер-Орлов Давид Наумович, голова колгоспу Стаднік, Марценюк, Короліщук, інші активісти. Ходили і вдень, і вночі. Вони так вислужувались, так нишпорили повсюди, що ніде не сховаєш, скрізь знайдуть. На нас вони виконували свої хлібозаготівлі. Держава покинула людей напризволяще, ніхто нікому нічим не допомагав, навіть дітям. Не давали нічого, то хоч би нашого не забирали, то ми б не пухли з голоду. Скільки людей помирало в холодних хатах, на ровах, на дорогах, і своїх, і з чужих сіл. Спочатку сусіди і родичі хоронили померлих на сільському цвинтарі. Потім, коли кількість своїх і чужих трупів збільшилася, сільська рада виділила підводу. Їздовий збирав трупи, звозив їх на цвинтар і хоронив всіх в одній ямі. Ми вижили завдяки тітці Федорі батьковій сестрі. В неї була корова. Завдяки їй ми всі вижили. Хто ж не мав корови – спочатку пухли, потім помирали, як от Маринка Слободянюк. Навесні 1933-го в полі проривали буряки, збирали їх і, разом з бур'янцем робили підпалки-бур’яники. Наша тітка Федора давала трохи молока і бур’яників сусідам, підтримуючи їх. Копали в полі гнилу бараболю, чистили від землі, змішували з бур’яном і їли. Хлопці ходили в Краснопіль, ловили черепашок і їли.

Коли в нашої сусідки тітки Тодоськи забрали останній вузлик квасолі, вона у відчаї посадила на підводу своїх двох дітей зі словами: «Забрали все – забирайте й дітей. Я їх чим годувати буду?» Дітей їй, звісно, залишили і всі вони згодом повмирали з голоду.

Тих, хто не хотів іти в колгосп, висилали разом з сім’ями до Сибіру, а хати їхні, клуні, хліви розбирали на колгоспні будівлі. Худобу також забирали в колгосп. А кого не вислали, той тулився по родичах, сусідах, виїжджали з села до родичів, щоб їх не вислали до Сибіру».

Свідчення Слободянюк Раїси Сергіївни(1939-2013), с.Гнатівка: «Моя бабуся Олійник Марія проживала з своїми доньками Мотрею (1913-2003) та Марією (моєю мамою)(1917-1997) в селі Гнатівці. Пізньої осені 1932 року по хатах стали ходити уповноважені й забирати усе, що знаходили, а шукати вони вміли – довгими шпичками штрикали усе довкола у хаті, в хліві, в погребі, жодна щілинка не випадала з їх поля зору. Ще добре, що ми до того часу встигли посіяти озиме жито, а то б і його забрали. Сяк-так, перебиваючись насінням з бур’янів, гнилою картоплею та буряками, сім’я пережила голодну і холодну зиму. Навесні 1933-го всі, хто взимку мав картоплю, посадив город маленькими зрізками, але й ці зрізки голодні люди вночі виймали з землі і їли. За такі зрізки звинуватив мою бабусю її ж племінник, і, хоч вона того не робила, та хто тоді розбирався... Він побив її і вона, знесилена від голоду, померла. Доньки її лишилися сиротами. Вони викопали на кладовищі неглибоку яму і похоронили свою маму разом з померлими в той день від голоду односельцями: однорічним хлопчиком сусідки Омельчук Ганни Євтухівни та молодою дівчиною Стасею. Для хлопчика батьки збили з дошок маленьку труну і видовбали збоку ями нішу, а бабусю і дівчину замотали в рядна і так поховали. Ця могила збереглася на старому кладовищі, на ній стоїть старий непоказний хрест.
Про сиріт ніхто не піклувався, вони збирали і їли бур’яни, листя дерев, коріння пирію, кульбаби, лопуха. А влітку, знесилені, поповзли в свій город, де ледь почали наливатися колоски озимого жита. Животи в них попухли, з ніг текло. Там вони й лежали і вдень і вночі, дотягуючись до рятівних колосочків. Сусіди, думаючи, що сестри вже десь повмирали, розібрали їх убогу хатину собі на дрова. А одна сусідка навідалася в їхнє жито, щоб нарвати там колосків і раптом почула слабий голос: «Не рвіть, тітко, над нами, бо ми з голоду помремо...». Тоді вона пішла до їхньої тітки Явдохи і та забрала бідолах до себе. В тітки була корова і це врятувало життя не тільки її сім’ї, а й моїй мамі і тітці".

Свідчення Гамаги Марії Іванівни (1925-2012) (с.Гнатівка): «На колгоспному полі ми знайшли мишачі нірки з запасами гороху на зиму. Та такий цей горох був чистий акуратно складений прямо в стручках. Ми його забрали додому і назвали «мишачим хлібом». На іншому полі знайшли такі ж нірки тільки з запасами веки. Люди в селі як почули – перекопали всі поля довкола у пошуках мишачих запасів. Це було пізньої осені, а до того не дозволяли в полі взяти навіть соломинку. Уповноважений тицяв пальцем в кожний колосочок, наказував підібрати і здати в колгосп. Були ланові на кожному полі, які охороняли вдень і вночі колгоспні поля. Колгоспні комори також пильно охоронялися. Якщо зловлять дитину з кашкетом зерна, то нещадно били, а якщо дорослого, то садили в тюрму на 5 років.

В місто ми не ходили. Воно від нас далеко, та й не мали ми чого міняти. А от до нас приходили голодні люди. Казали, що вони з Волині, міняли рушники, капи, одежу, рядна. Був у нас в селі Генефір Форостівський, в нього було багато бараболі закопано, от він і міняв все підряд за кілька бараболин. Якось він, видно, зумів сховати ту бараболю, а може мав знайомих чи друзів серед активістів. Він дуже вредним чоловіком був. Якось прийшов до нього чужий хлопець з куском гарного полотна і дуже просив, щоб той дав йому за те полотно хоч що-небудь з продуктів. Та той його прогнав. І хлопець в нього на рові в кінці городу помер від голоду, а полотно дісталося йому задарма. Та Бог все одно його покарав: він також згодом помер, хоча й не від голоду, а від дизентерії».

Свідчення Омельчук Ганни Євтухівни (1914-2008): «В нас в Гнатівці жінки в полі снопи в’язали. Потім прийшли два бригадири, почали нишпорити кругом і знайшли в снопах три вузлики з зерном по 2 кг в кожному. А неподалік біля машини стояли уповноважені з району. Всі разом вони знайшли жінок, що ті вузлики сховали і судили їх. Одній жінці перед судом вдалося втекти і сховатися. Друга, боячись тюрми, повісилася. Третя, Зла Ядвіга Людвігівна, відсиділа 5 років і повернулася в село.

Восени мій батько закопав за клунею в яму 2 мішки зерна. Прийшли активісти, довгими металевими штирями проштрикали всю землю і знайшли. В запічку видовбали діру, сховали там торбинку круп і замастили. І там знайшли і все забрали.

В мене 1931 року народився хлопчик. Навесні 1933 року він помер. Я їла гречану полову, молока в мене не було і він помер. В мене попухли ноги від постійного недоїдання, ще добре, що не текли, як в багатьох інших. Їли рипачиння, гичку, лободу, листя липи, вишні. В наших селах людей не їли. А в сусідній Безпечні, що на Житомирщині, кажуть, їли. В одного чоловіка померла жінка і діти, він їх порубав і поїв».

Їх ховали без молитв і без тризни мільйони по всій Україні, що помирали від голоду на родючих подільських чорноземах, де сама природа заперечує можливість голоду. То був страшний навмисний злочин, якого ще земля не знала. Наш священний обов’язок – знати і пам’ятати про всіх убитих голодом і передати естафету пам’яті наступним поколінням, показати їм могили, що збереглися, і, хоча б зараз, помолитися за їхні світлі душі: «Пом’яни, Господи, душі дітей Твоїх, що загинули за Віру, Правду, Свободу і Незалежність Батьківщини, вбитих, замучених голодоморами, замордованих у катівнях, в тюрмах і таборах. Їх імена Ти знаєш, Господи. Прости їм провини їх вільні й невільні, як і ми прощаємо винуватцям нашим. Упокой, Боже, їхні душі в Раю, де праведні відпочивають від труднощів життя цього. Збережи, Господи, пам’ять про них на віки вічні, а ми збережемо її в серцях наших. Амінь».

Хвиля масових сталінських репресій, що пронеслась над країною, зачепила також і Гнатівку. В с. Гнатівка репресовано 14 людей, з них 10 розстріляно. Інші стали в’язнями концтаборів ГУЛАГУ на різні терміни. Приречених розстрілювали у Вінниці в тюрмах УНКВС. Трупи вивозили в ями підготовлені досить часто самими заарештованими. У Вінниці захоронення були здебільшого на місці, де розташований нині міський парк ім. М.Горького. Там під час відомих всьому світові розкопок у 1943р. у 95 могилах виявлено 9439 трупів. Для наглядності злодіянь більшовицької влади німецьке керівництво для упізнання трупів демонструвало все вийняте з могил. До цих могил приїздили родичі розстріляних, впізнавали одежу своїх рідних, адже їм радянська влада не повідомила про долю заарештованих.
На честь державних свят «ініціатори» перевиконували плани щодо виявлення «ворогів народу», отримуючи грошові премії та подяки від вищих партійних чинуш. У Гнатівці теж не обійшлося без вищезгаданих акцій. Як пам’ять людської ганьби та невимовної трагедії нагадує нам список 14 осіб невинно убієнних та ув’язнених гнатівчан.

Репресовані громадяни с.Гнатівки:

Головатюк Сергій Іванович, 1905 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, колгоспник. Арешт. 04.12.1937р. Звинувач. за ст.54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 09.12.1937 р. ув’язнений на 10 р. ВТТ. Реабілітований 16.05.1989р.

Григор’єв Гліб Каленикович, 1902 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, прож. с. Мар’янівка, українець, із селян, малописьменний, колгоспник, одружений. Арешт. 05.05.1938р. Звинувач. за ст.54-4, 11 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. розстріляний 02. 10.1938р. Реабілітований 10.05.1967р.

Григор’єв Костянтин Каленикович, 1889 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, прож. с. Безпечна, українець, із селян, освіта початкова, хлібороб-одноосібник, одружений. Арешт. 21.03.1932р. Звинувач. за ст.54-10,І3 КК УСРР. За постановою ОН ДПУ УСРР 19.05.1932р. ув’язнений на 3 р. концтаборів.

Злий Людвіг Матвійович, 1899 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, поляк, із селян, малописьменний, завгосп колгоспу, одружений. Арешт. 20.03.1938р. Звинувач. за ст.54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 07.04.1938 р. розстріляний 15. .05.1938р. Реабілітований 28.04.1965 р

Камінський Олександр Йосипович, 1899 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, поляк, із селян, освіта початкова, ветеринарний санітар колгоспу, одружений, 3 дітей. Арешт. 11.01.1937р. Звинувач. за ст.54-10 КК УРСР. За рішенням Нарк. ВС і Прокур. СРСР від 09.02.1938 р. розстріляний 28. 02.1938р. Реабілітований 21.08.1965р.

Мазур Олексій Опанасович, 1900 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, із селян, письменний, одноосібник, одружений, 2 дітей. Арешт. 13.03.1930р. Звинувач. за ст.54-8, 10, 16 КК УСРР. За постановою ОН ДПУ УСРР від 28.04.1930р. ув’язнений на 5 р. позбавлення волі (умовно). Реабілітований 22.09.1989 р.

Мазур Іван Карпович, 1899 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, із селян, письменний, кагатник цукрозаводу, Арешт. 19.03.1938р. Звинувач. за ст.54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 25.04.1938 р. розстріляний 15.05.1938р. Реабілітований 28.04.1965 р.

Мазур-Стефанський Людвіг Казимирович, 1900 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, поляк, із селян, письменний, продавець магазину, одружений, 1 дитина. Арешт. 19.04.1938р. Звинувач. за ст.54-4, 11 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 07.10.1938 р. розстріляний 08.10.1938р. Реабілітований 09.06.1965 р.

Матюха Федір Степанович, 1893 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, із селян, письменний, колгоспник, одружений, 5 дітей. Арешт. 19.03.1938р. Звинувач. за ст.54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 10.04.1938 р. розстріляний 01. 06.1938р. Реабілітований 12.05.1965р.

Поліщук Іван Іванович, 1888 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, із селян, малописьменний, колгоспник, одружений, 2 дітей. Арешт. 28.03.1938р. Звинувач. за ст.54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 25.04.1938 р. розстріляний 15.05.1938р. Реабілітований 28.04.1965р.

Поліщук Федір Іванович, 1892 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, вчитель. Арешт. 31.01.1930р. Звинувач. за ст.54-10 КК УСРР. За постановою ОН ДПУ УСРР від 04.03.1930р. ув’язнений на 3 р. ВТТ. Реабілітований 24.04.1990 р.

Слободянюк Михайло Олександрович, 1904 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, із селян, освіта початкова, ветеринарний санітар, одружений, 5 дітей. Арешт. 17.03.1938р. Звинувач. за ст.54-7, 11 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 07.04.1938 р. розстріляний 25. 04.1938р. Реабілітований 31.08.1966р.

Слободянюк Никифор Олександрович, 1899 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, українець, із селян, письменний, колгоспник, одружений, 1 дитина. Арешт. 19.03.1938р. Звинувач. за ст.54-7, 11 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 07.04.1938 р. розстріляний 25. .04.1938р. Реабілітований 31.08.1966р.

Степанюк Михайло Юліанович, 1894 р. н., с. Гнатівка Хмільницького р-ну, поляк, із селян, освіта початкова, колгоспник, одружений, 5 дітей. Арешт. 11.01.1938р. Звинувач. за ст.54-10 ч.1 КК УРСР. За рішенням Нарк. ВС і Прокур. СРСР від 09.02.1938 р. розстріляний 28. 02.1938р. Реабілітований 21.08.1965р.
Під час «хрущовської відлиги» в 1950-60-х роках їх усіх було реабілітовано.

Якщо уважно проаналізувати розстріляних гнатівських громадян, з числа так званих куркулів, то це були середняки, які день і ніч трудилися босоніж біля землі. Отже, ні один не підлягав до числа «ворогів народу». Та пощади не було нікому.

Репресивна система СРСР в структурі НКВС мала «чорну касу», куди вносили захоплені під час арешту особисті кошти та коштовності репресованих осіб, їх нерухомість (хати) й т.п. майно; що врешті створило матеріально-економічну зацікавленість державних службовців фальсифікувати справи з метою пограбування народу та самозбагачення кримінальним шляхом.

Головою Гнатівської сільської ради до війни був Козерук І.М.

Друга світова війна

Важка праця гнатівчан, як і всього народу, була перервана віроломним нападом на нашу батьківщину німецько-фашистських окупантів.

3—7 липня 1941р. територію нашого краю обороняли частини 6-ї та 26-ї в складі 24-го механізованого корпусу, 72-ї та 44-ї стрілецьких дивізій. 11 липня 6-а радянська армія відійшла за лінію Бердичів—Хмільник, а 26-а і 12-а армії – на Летичівський укріплений район. 12 липня німецькі війська зайняли Гнатівку. Найперше, що вони зробили то це розстріляли членів комуністичної партії Козерука Юхима Яковича та Олійника Миколу Леонтійовича.

В окупованому Хмільнику фашисти поспішно створили табір для військовополонених та єврейське гетто. У нечувано величезних масштабах вороги здійснювали економічне пограбування краю. Особливо їх цікавили продукти сільського господарства. Саме з цих міркувань окупанти не скасовували колективних господарств і радгоспів, а залишили їх під іншими назвами, як от: «громадські господарства», «сільські громади», «державні маєтки». Селяни зразу ж відчули на собі ярмо податків окупаційної влади. У листівках, які були масово розклеєні в селах, попереджувалося: хто вчасно не здасть продподаток того розстріляють, а хату його спалять. В надзвичайно важких умовах мешканці Гнатівки пережили німецьку окупацію.

13 лютого 1943р. розпочалося примусове вивезення населення із нашого краю до гітлерівської Німеччини. Населення всіляко саботувало розпорядження окупантів.

В січні 1944р. фронт наближався до нашого району. Все населення Гнатівки, як і сусідніх Носівок, що на Житомирщині, німецькі окупанти евакуювали в інші села – в Сальницю, Мар’янівку, Скарженці, Торчин, оскільки тут проходила їх лінія оборони. Там вони знаходились аж до визволення Радянською Армією. Перед евакуацією фашисти замучили Шинкарука Оксентія Федоровича.

4 березня розпочалася Проскурівсько-Чернівецька операція, яка принесла радість визволення в усі села Уланівського району. 7 березня 317-та та 71-ша стрілецькі дивізії 18-ої Армії під командуванням генерал-лейтенанта С.Журавльова визволили від ворога села Смілу, Ступник, Торчин, Гнатівку. При визволенні Гнатівки загинуло 9 солдатів. Поховані вони в братській могилі в центрі кладовища, біля якої проходять церковні відправи.
92 воїни-гнатівчани не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни. У сім’ї Слободянюка Євдокима загинуло на фронтах війни 4 синів:

- Слободянюк Ананій Євдокимович (1905-1945рр.);

- Слободянюк Федір Євдокимович (1912-1944рр.);

- Слободянюк Петро Євдокимович (1914-1944рр.);

- Слободянюк Павло Євдокимович (1921-1943рр.);

В центрі села в 1989р. відкрито пам’ятник «Скорботна мати» присвячений загиблим воїнам-односельчанам та визволителям села, біля яких регулярно проходять мітинги в пам’ять полеглих. Тут викарбувано їхні прізвища:

Список полеглих на війні села Гнатівка

1. Бабій Андрій Степанович --1920-15.07.1944

2. Бурдельний Михайло Миронович – 1908 – 01.04.1944 пропав безвісти

3. Гундич Іван Кіндратович – 1922- 27.07 1945

4. Злий Адольф Людвігович – 1920-05.03 1942 загинув в полоні (таб. Маутхаузен)

5. Злий Іван Мар’янович – 1920-11.12.1941

6. Козерук Василь Ісаакович – 1923-03.08.1944

7. Козерук Іван Юхимович – 1926-24.03.1945

8. Козерук Касян Якович – 1906-1944

9. Козерук Кирило Якович – 1907-21.04.1944

10. Козерук Костянтин Мусійович – 1907-

11. Козерук Петро Якович – 1911-05.1944 пропав безвісти

12. Козерук Юхим Якович – 1904-1941

13. Мазур Антон – 1917 – полон. Таб. № 144069

14. Мазур Володимир Петрович– 1924-18.02.1945

15. Мазур Григорій Микитович – 1899-25.12.1944

16. Мазур Дем’ян Федорович – 1918-06.1944 пропав безвісти

17. Мазур Іван Васильович – 1915-05.1944 пропав безвісти

18. Мазур Іван Савович – 1901-1944

19. Мазур Микола Михайлович – 1908-01.04.1944 пропав безвісти

20. Мазур Михайло Михайлович – 1910 – 14.12.1942

21. Мазур Михайло Власович – 1922-19.02.1945

22. Мазур Степан Микитович – 1913-01.04.1944 пропав безвісти

23. Мазур Дем’ян Тихонович – 1918-1941

24. Мазур Марко Тихонович – 1925-1944

25. Мазур Степан Тихонович – 1913-10.04.1944 пропав безвісти

26. Мазур Кіндрат Карпович –1903-

27. Мазур Прохор Якович – 1922-15.10.1944

28. Макодай Кирило Васильович – 1896-

29. Макодай Костянтин Кузьмич – 1913-1944

30. Матюха Микола Федорович – 1922-1944

31. Олійник Андрій Васильович – 1915-31.07.1944

32. Олійник Михайло Федотович – 1904-09.04.1944

33. Олійник Михайло Іванович –1915-10.1941 мол. серж., пропав безвісти

34. Олійник Микола Леонтійович –1906-1941

35. Олійник Степан Пилипович – 1917-02.05.1945

36. Омельчук Дмитро Каленикович – 1909-07.1944 пропав безвісти

37. Омельчук Іван Леонтійович – 1898-1944

38. Омельчук Йосип Федорович – 1922-1944

39. Омельчук Кирило Степанович – 1911-07.1944

40. Омельчук Марко Омелянович – 1901-10.06.1944

41. Омельчук Микола Михайлович – 1919-1941

42. Омельчук Микола Олексійович – 1904-21.06.1944

43. Омельчук Михайло Каленикович – 1908-13.08.1944 пропав безвісти

44. Омельчук Олексій Юхимович – 1919-05.1944 пропав безвісти

45. Омельчук Степан – 1907 – загинув в таборі шталаг ІV В

46. Омельчук Федір Михайлович – 1903-6.03.1945

47. Осавелюк Йосип Дмитрович – 1917-1941

48. Осавелюк Каленик Арсентійович – 1923-1944

49. Остапчук Борис Кіндратович – 1902-25.04.1944

50. Палій Іван Васильович – 1927-05.1945 пропав безвісти

51. Плаксивий Григорій Герасимович – 1922-15.03.1945

52. Поліщук Микола Созонович – 1910-05.1945 пропав безвісти

53. Поліщук Михайло Созонович – 1912-10.1944 пропав безв.

54. Поліщук Сергій Максимович – 1905-

55. Поліщук Федір Володимирович – 1911-1944

56. Рудий Валерій Йосипович – 1921-11.10.1944

57. Рудий Володимир Купріянович – 1924-31.07.1944 мол. серж.

58. Рудий Григорій Григорович – 1925-1944

59. Рудий Єфрем Степанович – 1903-04.05.1945 ст. сержант

60. Рудий Йосип Костянтинович – 1907-1944

61. Рудий Йосип Пилипович – 1904-11.10.1944 пропав безвісти

62. Рудий Карпо Матвійович – 1921-12.1941 пропав безвісти

63. Рудий Корній Петрович – 1918-12.09.1944 сержант

64. Рудий Микола Григорович – 1919-11.1944 пропав безвісти

65. Рудий Станіслав Йосипович – 1907-12.04.1944

66. Рудий Йозеф Йосипович – 1907-1944

67. Слободянюк Ананій Євдокимович – 1905-20.01.1945

68. Слободянюк Арсеній Никифорович – 1921-11.02.1944

69. Слободянюк Василь Олексійович – 1909-1944

70. Слободянюк Владислав Антонович – 1922-1944

71. Слободянюк Володимир Васильович – 1915-31.01.1945 мол. лейт.

72. Слободянюк Іван Михайлович – 1906 -17.04.1944

73. Слободянюк Павло Михайлович – 1912 – 03 1944 пропав безвісти

74. Слободянюк Павло Євдокимович – 1921-28.11.1943 ст. серж., пропав безвісти

75. Слободянюк Петро Євдокимович – 1914-11.10.1944 пропав безвісти

76. Слободянюк Петро Матвійович – 1914-22.03.1945

77. Слободянюк Петро Павлович – 1908-11.1944 пропав безвісти

78. Слободянюк Петро Петрович – 1907-08.08.1944 пропав безвісти

79. Слободянюк Пилип Михайлович – 1921-1941

80. Слободянюк Федір Євдокимович – 1912-03.1944 пропав безвісти

81. Слободянюк Федір Павлович – 1918-1944

82. Смоляний Франц Марцінович – 1908 – 20.02.1945

83. Сташук Клим Антонович – 1908-05.1944 пропав безвісти

84. Сташук Петро Омелянович – 1909-1941 мол. лейт., пропав безвісти

85. Сташук Федір Юстимович – 1912-08.1944 пропав безвісти

86. Степанюк Іван Васильович – 1905-1944

87. Степанюк Іван Данилович – 1920-1941

88. Степанюк Володимир В’ячеславович – 1918 -1.04.1944 пропав безвісти

89. Степанюк Іван В’ячеславович – 1925 -14.01.1945

90. Степанюк Клим В’ячеславович – 1914-05.1944 пропав безвісти

91. Степанюк Павло В’ячеславович – 1910-1944

92. Степанюк Цезар В’ячеславович – 1918-21.07.1944

93. Степанюк Яків В’ячеславович – 1916-1941

94. Стороха Василь Степанович – 1924-

95. Стороха Василь Іванович – 1924-15.05.1944 пропав безвісти

96. Стороха Олександр Демидович – 1905-1944

97. Стороха Олександр Кононович – 1921-08.1944 пропав безвісти

98. Стороха Олексій Никифорович – 1907-02.03.1944 капітан

99. Стороха Юхим Іванович – 1905-1944

100. Сікун Амброс Никифорович – 1916-1944

101. Чернявський Дементій Миколайович – 1901 – 16.04.1944.

Повернулися з війни живими

1. Кирлан Семен Іванович

2. Мазур Павло Микитович

3. Мазур Юхим Іванович

4. Олійник Микола Андрійович

5. Олійник Василь Каленикович

6. Поліщук Володимир Іванович

7. Рудий Михайло Йосипович

8. Рудий Михайло Ілліч

9. Слободянюк Степан Олександрович

10. Слободянюк Микола Антонович

11. Смоляний Гнат Марцінович

12. Сташук Іван Пилипович

13. Сташук Марцин В’ячеславович

14. Сташук Іван Каленикович

15. Стороха Дмитро Макарович

Повоєнна відбудова села.

Уже в перші тижні після звільнення села військкомат провів мобілізацію всіх чоловіків віком від 17 до 50 років. До середини червня 1944р. в селі залишилися старі, хворі та інваліди. Жінки і підлітки взяли на свої плечі домашні турботи, важку працю в колгоспі без техніки, добрив, насіння. Дуже не вистачало тяглової сили – волів, коней, замість них впрягали корів, ними орали, боронували. Звичайно, годі було чекати від таких тварин молока, лиш би живими були. В цілому, загальна ситуація на селі погіршувалася вкрай несприятливими кліматичними умовами: після посушливого літа 1945р. настала малосніжна зима. Значна частина озимини загинула від морозів. Щоб пересіяти вибракувані площі – насіння не вистачало.

Немов примара, за видноколом знову бовванів голод. Голови колгоспу і сільської ради примушували вивозити на поставку весь хліб, не залишаючи ні грама ні людям, ні насіння. Люди розуміли, що основною причиною голоду, що насувався на них, була жорстока політика правлячої влади, яка незважаючи на реальне становище в країні, прагнула знову за рахунок села швидше залікувати рани, нанесені війною промисловості. Недарма люди говорили, що колгоспи для того й створені, щоб грабувати населення села. Очевидці та документи розповідають, що навесні 1947р. доводилося харчуватись квітами білої акації, листям, половою, вживали й трупи мертвих тварин. Смертність у селі різко зросла. При цьому комуністична партія подавала дані, що справи всюди налагоджуються. Не дивлячись на голодування й злидні своїх громадян, забране силою зерно влада щедро відправляла в зарубіжні країни. Багато джерел прямо вказують, що українське збіжжя відвантажували до Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Франції. Лише власний народ не міг на собі відчути отої «інтернаціональної допомоги».

Свідчення Слободянюк Раїси Сергіївни (1939-2013), с.Гнатівка: «В голодному 1947 році моя мама зранку до вечора працювала в колгоспі за трудодні, а я, голодне восьмирічне дівча, лежу на холодній печі зажмурившись і думаю: ось би відкрити очі, а на столі цілісінька буханка хліба лежить, які б ми тоді були багаті...».

Після визволення Гнатівки від німецької окупації головою Гнатівської сільської ради був Клим Явдокимович Слободянюк (1910 р. н.), секретарем -- Юхим Сакович Поліщук (1921 р.н.), згодом -- Ганна Кузьмівна Мазур.

Головою гнатівського колгоспу «Нове життя» ( тоді сільськогосподарська артіль) був Степан Григорович Мазур (1897 р.н.), завгосп колгоспу -- Каленик Свиридович Олійник, бригадири польових бригад -- Кузьма Павлович Слободянюк, Федір Тихонович Мазур, ковалі -- Федір Петрович Поліщук, Яким Юстимович Сташук.
З 1947р. артіль "Нове життя" очолив Андрій Трохимович Шинкарук (1917 р.н.).
В 1948р. в селі з’явився гучномовець та телефон у приміщенні сільської ради.
Згідно архівних погосподарських книг населення с. Гнатівки станом на 1.01.1949 р. становило 810 жителів: 308 чоловіків та 502 жінки.
З 1951р. – колгосп .
В кінці 1952 р. гнатівський колгосп «Нове життя» був приєднаний до сальницького колгоспу «Червоний партизан», головою якого на той час був Олексій Єрмолайович Кондель. В селі залишилася рільнича бригада, бригадиром якої був Дмитро Степанович Мазур, потім -- Степан Арсенієвич Шинкарук, а з 1988р. і до розпаду колгоспу – Василь Іванович Слободянюк.

В 1957р. в селі з’явилося електричне освітлення домівок. В 1960-х була збудована шосейна дорога з Уланова через Сальницю в Гнатівку. Почав курсувати автобус «Хмільник-Гнатівка». В 1960-ті село активно розвивалося та перебудовувалося. Найбільша кількість приватних та колгоспних будинків в селі було збудовано саме в цей період. Сільські чоловіки їздили в російську (після 1939р.) Карелію заробляти дерево на хати. Колгоспникам з іншими будівельними матеріалами допомагав колгосп. Хати будували спільними толоками. Плата була – накритий господарями стіл, адже грошей колгоспники тоді не мали.

Практично до 1960-х років працюючим колгоспникам не виплачувалась зарплата в грошовому еквіваленті. Селянам записували трудодні, а в кінці року на кожний трудодень нараховувалась та виплачувалась натуроплата. Це могло бути, в кращому випадку, декілька мішків зерна та вузлик цукру. Селянам пенсійного віку пенсія до 1960-х також не виплачувалась. Вони змушені були або йти в колгосп на роботу, або жити з власної присадибної ділянки, або бути на утриманні своїх дітей. Перші пенсії колгоспників були у розмірі 12 карбованців, зарплата працюючим колгоспникам в 60-ті роки була 40-50 карбованців.

Колгосп розвивається в буряково-зерновому напрямку з молочно - м'ясним тваринництвом.
В 1980-х роках в Гнатівці була збудована молочно-товарна ферма, яка нараховувала три великих будівлі. Завідуючим МТФ був Андрій Оксентович Рудий. Передовими доярками були Тетяна Іванівна Мазур, Марія Козерук, Ганна Степанюк та інші.

В с. Гнатівка одна із перших церков існувала до 1832р. Церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована біля кладовища з матеріалу старої церкви із с.Мазепинці (тепер Лісогірка). У 1901р. церква була дерев'яна, ветха, але діяла. Прихожани збирали кошти на нову церкву, яку відкрили в 1910р.

Перше закриття церкви при радянській владі відбулось у 1934р. і приміщення використовувалось під клуб до початку Другої світової війни.

З архівних даних: «Було проведено переобладнання приміщення – зроблена сцена, переобладнана стеля, перебудовані перегородки, зняті купола. На приміщення і на все витрачено 40 тис. крб. (за масштабом цін 1934р.).

При вторгненні німецьких окупантів на територію району релігійна громада села самовільно захопила приміщення церкви і почала використовувати його під молитовний будинок.

Служби в церкві проводились до 1950р., а в даний час, починаючи з 1950р., служба не проводиться в зв’язку з тим, що немає священика, але приміщення церкви знаходиться в розпорядженні релігійної громади».

Церква закрита 12 січня 1962 року. З архівних документів відомо: «Приміщення церкви в селі Гнатівка після вилучення від церковної громади буде переобладнане під сільський клуб за кошти колгоспу "Червоний партизан" с. Сальниці, на що буде виділено 2000 крб. і цих коштів повністю вистачить, тому що приміщення уже було під клубом і великих обладнань не потребує».

В 1975р., коли було збудовано новий клуб. З акта виконкому Хмільницької районної Ради народних депутатів від 15 квітня 1980 року відомо, що було постановлено розібрати сільський храм, а матеріали використати під будівницво.

В 2011 році в с. Гнатівка на місці розібраної дерев’яної церкви була збудована невеличка, але затишна цегляна церква Покрови Пресвятої Богородиці за кошти жителя села Сторохи Петра Петровича.

Престольне свято 14 жовтня на честь Покрови Пресвятої Богородиці.

Священики, які служили у парафії:

1. Ієрей Петро Церенін (1912 р.)

2. Протоієрей Михайло Силін – похований на кладовищі с. Уланова.

3. Протоієрей Захарій Руденко.

1. Псаломщик Михайло Кремінський (1891р.)

2. Псаломщик Іоан Якубович (1912р.)

В 1992 р. настоятелем церкви став протоієрей Сергій Головащенко, який правив службу і оновлював церкву до 29.04.2018 року.

Служить нині на приході настоятель храму ієрей Богдан Мариніч.
В селі була 8-річна школа, дитячий садок, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин, лазня.

Одразу після війни з колишньої колгоспної вівчарні зробили семирічну школу. Завідуючим Гнатівською початковою школою був Яким Михайлович Фаринюк (1918 р.н.). Оскільки під час німецької окупації діти не мали змоги навчатися, то довелося об’єднати дітей 1935-36-37 років народження в один перший клас. Згодом директором школи став Іван Нікіфорович Гавура(1918р.н.) (до 1961р.), вчителями працювали -- Текля Степанівна Мазур, Микола Пилипович Сташук, Онися Павлівна Мулярчук, Раїса Зіновіївна Донець та інші.

В 1960р. Гнатівська школа з пристосованого приміщення перейшла в новозбудоване приміщення, що стоїть донині, і стала восьмирічною. Учнями цієї школи на той час було 210 дітей.

Школу в різні часи очолювали Фаринюк Андрій Іванович(до 1976р.), Мазур Антоніна Дем’янівна(з 1976 по 1982рр.), Кондель Марія Григорівна(з 1982 по 2004р.).

Вчителями були: Фаринюк Люба Луківна (математика), Гавура Іван Нікіфорович, Йосип Йосипович, Павленко Євгенія Казмірівна, Собчук Надія Яківна (укр. мова і література), Плахотнюк Олена Олексіївна (рос. мова і література), Ковтонюк Раїса Степанівна (укр. мова і література), Ридванюк Надія Петрівна (математика), Гопчук-Слободянюк Таїса Василівна (укр. мова і література). Вчителі початкових класів: Ганна Дмитрівна Гавура, Корнійчук Марія Василівна, Поліщук Тамара Семенівна, Тетяна Миколаївна Притула, Олена Іванівна Криворучко, Олійник Галина Василівна, Грабарчук Валентина Степанівна.

В 2003р. Гнатівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів була закрита. Залишилася тільки початкова школа (1-4 класи). Завідуюча початковою школою – Грабарчук Валентина Степанівна, вчителька Олійник Галина Василівна. Старших дітей почав перевозити колгоспний автобус в Сальницьку загальноосвітню школу І - ІІІ ступенів. В 2006р., через відсутність необхідної кількості дітей, початкову школу в Гнатівці було закрито.

Дитячий садок в с. Гнатівка, який був організований у 1955р. секретарем парторганізації Кізем І.П. і Кізь Марією Станіславівною, очолювала Тамара Іванівна Сташук. Довгий час працювала завідуючою у дитячому садку Олена Степанівна Шпільчевська. Вихователями в різні часи працювали Валентина Володимирівна Петрашова, Люба Петрівна Крикун, Людмила Архипівна Шахворост та ін.
В 1991р. дитячий садок у Гнатівці було закрито.

В 1975 в Гнатівці було урочисто відкрито новозбудований в сільському парку клуб. Завідуючим клубом був Олійник Євтух Іванович, в 1980-х, після закінчення Тульчинського культурно-освітнього училища, став Олійник Іван Євтухович.

В клубі дві кімнати займала бібліотека. Завідуючою бібліотекою, спочатку була Слободянюк Лариса Петрівна, потім -- Злий Василь Антонович, з 1986 по 1992 рік бібліотеку очолила Степаненко Віра Іванівна, з 1992 по 1999 -- Зла-Стороха Марія Іванівна. В зв’язку з оптимізацією бібліотечної мережі, району, в 1999 році Гнатівську сільську бібліотеку було закрито, книжковий фонд в кількості 4 тисяч примірників передано до Сальницької книгозбірні.

Довгі роки фельдшером у фельдшерсько-акушерському пункті був Фаринюк Микола Степанович, потім – Макодай Людмила Миколаївна, зараз – Барабаш Наталя Володимирівна.

В 1999 році в с. Гнатівка закрили клуб і бібліотеку.

В 1996 році почалося розпаювання земель і в 2003 році (головою колгоспу був Лісовик Олександр Олексійович) колгосп повністю розпався. Майно колгоспу, як і землю розпаювали між колишніми колгоспниками. Селяни не мали ні техніки, ні добрив, ні пального, щоб обробити свої наділи і частина земель заросла бур’янами, три приміщення тваринницької ферми ВРХ почали руйнуватися.

Їхні наділи (1,5184 га) взяли в оренду великі сільськогосподарські підприємства та дрібні орендарі і поступово життя в селі почало налагоджуватися. Селяни почали отримувати орендну плату, яка поступово збільшується, ожила соціальна сфера, та, на жаль, закриті клуб, бібліотеку, школу, дитсадок та ферму ВРХ у Гнатівці вже не відновити.

В листопаді 2015р. згідно з Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в Гнатівці було перейменовано наступні вулиці:

- Леніна -- Лесі Українки;

- Кірова – Зелененька;

- Чапаєва – Молодіжна;

- Жовтнева -- Я. Шпорти.

Влітку 2016 року в Гнатівці було збудовано водогін. Восени до водогону підключено більше 30 будинків.

В Гнатівці народилася і виросла Тетяна Олександрівна Зла (Борковська) (19 січня 1949р.н.) — українська співачка. Заслужена артистка України (1995). Член Національної Всеукраїнської музичної спілки – талановита співачка з неповторним сопрано. Після закінчення Гнатівської восьмирічної школи пішла навчатися на курси трактористів, які відбувалися у Сальниці у 2-х поверховому будинку МТСу. Працювала трактористкою в колгоспі, потім виїхала у Хмільник. Влаштувалася працювати на кухню у санаторії. Там приймала участь у художній самодіяльності.

У 1972 році Тетяна закінчила Київське музичне училище (клас І. Найденко). 1973–1974 роки – артистка хору академічної капели України «Думка».1975–1984 роки – солістка камерного хору Українського гастрольно-концертного об'єднання. 1984–2000 роки – солістка Заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки. З хором брала участь у фестивалях у Кореї (1985), «Дружба народів» (Узбекистан, 1986), Днях культури і мистецтва України в Узбекистані (Наманган, 1987), «Слов'янський базар» (Білорусь, 1998). Гастролювала у США, Латинській Америці, Франції, Польщі та інших країнах. Живе в м. Києві.

У Гнатівці -- коріння роду заступника голови Вінницької облдержадміністрації, депутата обласної ради Олександра Васильовича Крученюка. Народився в травні 1978р. в м. Хмільнику. За першою освітою -- вчений-агроном., за другою -- менеджер-економіст. У січні 2021-го року був обраний на посаду голови новоствореної Уланівської сільської ради. Помер у квітні 2021 року.

Микола Семенович Омельчук – народився в с. Гнатівка. Працював головним інженером колгоспу с. Маркуші, куди у 1970-ті роки прибув після закінчення Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Одружився із вчителькою Галиною Еразівною Ященко. Ці скромні інтелігентні люди мають двійко дітей: син Юрій – виконавчий директор фірми «ПлазмаТек» у Вінниці, донька Наталя теж працює у Вінниці. Микола Семенович був головою колгоспу у Петриківцях, працював в «Агроснабі» у Хмільнику, де нині і проживає з дружиною.

Село Гнатівка розташоване на північний схід за 33 кілометри від Хмільника і за 12 кілометрів від автотраси Хмільник-Бердичів, що проходить через Уланів. Найближча залізнична станція у місті Хмільнику. Село завжди входило і зараз входить до складу історичного регіону – Поділля. В Гнатівці знайдено кам'яні знаряддя праці доби міді. В селі і поблизу нього в ХІХ столітті було чотири кургани.

З обласним центром Вінницею село зв'язане асфальтованою дорогою і прямим автобусним сполученням.

Гнатівка розміщена біля вододілу. Єдина невеличка річка, що починається за 2 кілометри на північний захід (між селами Лісогірка та Гнатівка), протікає як невеликий струмок.

Гнатівка знаходиться на межі між Подільським плато і Придністровською височиною. Поверхня хвиляста. Висота над рівнем моря 300м. Грунти чорноземні, глибокі, малогумусні до 4 % гумусу. Опади 550- 590 мм. Середня температура січня – шість градусів морозу, липня - 18 ,5 градусів тепла.

Нині село підпорядковане Сальницькій сільській раді. Населення складає близько 200 чоловік. В селі залишився фельдшерсько-акушерський пункт, продуктовий магазин.

Тут ніжно ллється пісня солов’їна,

І я вертаюся на батьківський поріг,

Село моє, для мене ти – єдине,

Любиме і святе, як оберіг.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Дорош М. У барвах прапора Вкраїни моя Хмільниччина цвіте. Топономіка. – Вінниця: ТОВ «Меркюрі-Поділля», 2016. – с. 89 –90.

Дорош М. Хмільницький край – прабатьківська земля – Вінниця: О.Власюк, 2008.— с. 74-75,93,95-96, 99-100, 115, 123,146-147,160-161, 185-222.

Леванчук В.В. Вірую… во єдину Святую, соборную і Апостольськую Церкву. Хмільницька земля: люди, гріхи, роки: Історичний опис церков Хмільницького благочиння Вінницької єпархії – Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. – с. 27-28.

Паламарчук В., Фелоришин В., Дорош М. Летять лелеки в рідні Маркуші. Історико-краєзнавча розповідь. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2018. – 304 с. (с.32)

Реабілітовані історією. Вінницька область.

Спогади старожилів.

Робота над історією Гнатівки продовжується. Старі та нові світлини, доповнення, зауваження, виправлення неточностей та можливих помилок прийматимуться з вдячністю за телефоном 096 103 35 99. (Віра Іванівна Степаненко (Слободянюк)) та на сайті "Фейсбук" (Віра Степаненко).

Любім, краяни, Гнатівку свою.

В піснях і віршах щиро прославляймо,

Робімо все, щоб жити, як в раю,

І пращурів своїх не забуваймо.
(М.Дорош)

Хай Гнатівка цвіте на струнах золотих

Де Лада ще із сивих праглибин

Знайшла прихисток на горбах-вершинах,

Там Гнатівка несе свій тихоплин

На батьківських проталених стежинах.

Усе було на довгому віку:

І сльози й кров, і сподівання й мрії.

Та Лада у весняному вінку

Давала поштовх здійсненню надії.

На білім рушнику – гостинні хліб і сіль,

Біля криниць – цілющая водиця.

Хай тут живе любов – свята найвища ціль

Й життя у щасті довго струмениться!

Хай Гнатівка цвіте на струнах золотих,

Нехай в село вертаються лелеки,

Брунькується життя у душах молодих

Й дороги йдуть в село з країв далеких!

Лани хлібами пишними цвітуть,

Сади у вишнях грають, мов намистом.

Тополі й липи, як на прощу йдуть,

Хизуючись своїм зеленим листом.

Любім, краяни, Гнатівку свою.

В піснях і віршах щиро прославляймо,

Робімо все, щоб жити, як в раю,

І пращурів своїх не забуваймо.

Микола Дорош, 27.03.2016

У ГНАТІВЦІ МОЄ КОРІННЯ

Скоро проводи – поїду,

Могилкам вклонюся,

До верби, що над ставком

Ніжно притулюся.

Я від неї зачерпну

Чудодіючої сили,

Зросла верба не проста,

То оберіг Батьківщини.

Потім піду я на шлях,

Полем наодинці,

Там зустрінусь з юністю

І з другим дитинством.

До калини доторкнусь

Під баштаном у долині;

На латаття подивлюсь,

Що цвіте донині.

Вже давно немає хати,

Мальви відцвіли.

А в саду замість барвінку

Ростуть бур’яни.

(Марія Олександрівна Зінченко (Зла)).

ПРОВОДИ

Тут заснули навік гнатівчани,

Дорогії мої земляки,

Височать обеліски в знак шани,

Мертва тиша стоїть навкруги.

Коли дні настають поминальні,

Поспішають усі на гробки,

Розкладають гостинці пасхальні,

На хрести – рушники і вінки.

Кладовище в цей день оживає,

Чути гомін дітей, молитви.

Свіжа рана у когось болить, він ридає,

Бо хтось з рідних пішов назавжди.

Горить свічка в батьків на могилі,

Пісня мамина в серці живе.

Голос ніжний звучить ще й донині,

Більш не чути такого ніде.

Прочитаю молитву й усіх пом’яну,

Всіх спочилих у ріднім краю:

Олександра, Анну, Уляну й Килину,

Петра, Зіну, Максима, Віру таку дорогу,

Людмилу, Людмилу, Олесю, Югину

Я пом’яну всю гарну рідню.

І сусідів також поминаю.

Прочитаю молитву й усіх пом’яну

Всіх спочилих у ріднім краю,

Кого тільки я ще пам’ятаю.

(Марія Олександрівна Зінченко (Зла))

Історія Гнатівки в світлинах

9 випуск Гущинецького училища механізації сільського господарства. 1960 рік

Гнатівські дівчата, 1950-ті роки.

1955 рік

Гнатівські парубки. 1950-ті роки.

Наречені. 1950-ті роки.

"Калач" за тиждень після весілля.

Працівниці буряківничої ланки. Ланкова -- Зла Ядвіга Людвігівна

Працівниці буряківничої ланки.

Тетяна Іванівна Мазур.

Польовий стан тракторної бригади.

Механізатори.

Книга Трудової Слави передовиків соціалістичного змагання колгоспу "Червоний партизан"

1960-1990 р. р.

Та всі колгоспники с. Гнатівки.

Дитячий садок

Дитячий садок, 1968 рік.

Ранкова фіззарядка в садочку. Вихователь -- Валентина Володимирівна Петрашова.

Дитячий садок, 1968 рік. Вихователь -- В.В.Петрашова.

Дитячий садок, 1968 рік. Чергові накривають столи.

Вихованці дитячого садочка. Вихователь -- Люба Петрівна Крикун, няня -- Надія Миколаївна Поліщук. Кінець 1970-х років.

Школа

Гнатівська восьмирічна школа

Трудшкола сусідніх Мазепинець (Лісогірки).

Учні 2-го класу. Вчителька -- Тамара Семенівна Поліщук. 1970 рік.

Учні 4-го класу. 1970 рік.

Учні 2 класу. Вчителька -- Ганна Дмитрівна Гавура. 1974-75 навч. рік.

Учні 4-го класу. Піонервожата -- Олена Олексіївна Плахотнюк.

1974-75 навч. рік.

Учні 6-го класу. 1974-75 навч. рік.

Гнатівський склад 9-10 класів Сальницької СШ. 1977 рік

Останній дзвоник випускного 8 класу Гнатівської восьмирічної школи. 1981 рік.

Учні 2-го класу. Вчителька -- Тетяна Миколаївна Притула. 1982 рік.

Випуск 8-го класу. Кл. керівник -- Марія Григорівна Кондель. 1983 рік.

Свято першого дзвоника 1.09. 1985 р.

1985 р.

Культура

Клуб розміщений в церкві.

Новозбудований клуб в парку.

На сцені Хмільницького РБК завідуючий клубом с. Гнатівки Іван Олійник, Дмитро Мазур, Петро Стороха.

На сцені Хмільницького РБК художні керівники Сальницького СБК Іван Слободянюк і Оксана Ридванюк.
ХРАМ

Стара дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Нова церква

ФАП

Фельдшерсько-акушерський пункт

Пам’ятник «Скорботна мати»

8 травня 2017 р.

День Перемоги 2018 року

Водохреща , 2017р.

Престольне свято Покрови. 14 жовтня 2018 р.

На жаль, і таке восени буває...

Блог Сальницької сільської бібліотеки

Страницы

Історія Гнатівки

В пам'яті односельчан – трагічні роки голодомору

Репресовані громадяни с.Гнатівки:

Друга світова війна

Повоєнна відбудова села.

Історія Гнатівки в світлинах

7 комментариев:

Обо мне

Архив блога